Бодзяк Анастасія,

студентка гр. Ю-117

Дитяча евтаназія в контексті права людини на життя.

 Актуалізація. Один із найважливіших і найцінніших серед особистих прав і свобод людини є право на життя, якому відводиться особливе місце – воно є першоосновою правового статусу людини, адже без його реалізації неможливе здійснення всіх інших прав. Практичність та універсальність цього права і його природній характер підкреслюється у міжнародно-правових документах, які визнані більшістю державами світу.

Основний зміст. Захист основних прав та свобод людини і громадянина є первинним завданням кожної демократичної та соціальної держави. Зокрема, в ст.3 Загальної декларації прав людини сказано, що «кожна людина має право на життя, на свободу і особисту недоторканність.» У Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року у ст.2 зазначається, що «право на життя захищається законом і жодна людина не може бути умисно його позбавлена».

Не залишилась осторонь в цьому плані і Бельгія – одна з тих сучасних демократичних країн, яка найбільш активно і навіть «революційно» реагує на виклики сучасності, закріплюючи деякі відповіді на них в Конституції або ж в конституційному законодавстві.

Зокрема, в ст. 23 Конституції Бельгії закріплено, що «Кожен має право на життя та людську гідність», а в статті 22 bis – що «Кожна дитина має право на повагу моральної, фізичної, психічної і сексуальної недоторканності».

 Водночас в березні 2014 р. у Бельгії було введено в дію спеціальний закон, який поряд із дорослою евтаназією, яка була дозволена раніше, дозволив застосування евтаназії до неповнолітніх дітей. Бельгійський король Філіп I підписав його, незважаючи на петицію проти легалізації евтаназії, підписану більш ніж 200 000 осіб із 20 європейських країн, у тому числі 5000 з Бельгії . Закон є поправкою до закону 2002 року про евтаназію дорослих осіб, поширивши свою дію на неповнолітніх дітей. Після цього, Бельгія набула статусу першої держави у світі, яка встановила настільки широкі рамки дозволу у сфері евтаназії.

Така тема безумовно викликає інтерес науковців  в усьому світі. Доступна нам література з проблеми евтаназії і досвід її легалізації в інших країнах характеризує Акопов Віл . Філософському осмисленню евтаназії в умовах сучасного суспільства присвячує своє дослідження Михайло Ткач та ін. Але стосовно Белгії, чи не єдиною публікацією в Україні, в якій відображена тема, яка нас цікавить є наукова стаття  Констянтина Марисюка «Правове регулювання дитячої евтаназії  за законодавством Бельгії» ”.

Станом на цей час евтаназія легалізована у низці держав світу. Але оскільки своєрідним «піонером» в справі легалізації евтаназії, до якої, скоріше за все прийдуть, і інші країни світу, є Бельгія, то ми вирішили зупинитись докладніше на її досвіді правового регулювання цієї надскладної і суперечливої соціальної проблеми.

 Якщо почати з етомології слова “евтаназія”, то на грецькій мові воно означає «хороша смерть». Вперше же поняття “евтаназія” було введене в науковий обіг англійським філософом Ф. Беконом.

 Евтаназія – “хороша, спокійна і легка смерть, без мук і страждань”.

 У наш час науковці та медики розрізняють пасивну та активну евтаназію. Пасивна евтаназія проявляється у тому, що припиняється надання спрямованої на продовження життя медичної допомоги, що прискорює настання природної смерті.

Під активною евтаназією розуміється введення помираючому медичних чи інших препаратів, а також інші дії, що призводять до швидкого і безболісного настання смерті .

 Активна евтаназія може проявлятись у таких формах:

1) “Вбивство з милосердя”. Має місце у тих випадках, коли лікар, бачачи страждання безнадійно хворої особи і будучи не в змозі їх усунути, наприклад, вводить їй надмірну дозу обезболюючого препарату, в результаті чого настає бажана смерть;

2) “Самогубство, асистоване лікарем”. Має місце, коли лікар лише допомагає невиліковно хворій особі припинити життя;

3) “Власне активна евтаназія”. Може відбутися й без допомоги лікаря. Пацієнт сам вмикає прилад, який сприяє йому у настанні легкої та безболісної смерті, начебто сам накладає на себе руки.

За загальним правилом, евтаназія може застосовуватись виключно до осіб, які досягли 18-річного віку.

Згідно «Закону про дитячу евтаназію» , мед. працівники(саме лікарі) мають право припинити життя особам, які не досягли 18-річного віку, якщо з точки зору медицини дитина у безнадійному стані, відчуває постійні і нестерпні страждання, які неможливо полегшити, і які протягом найближчого часу призведуть до смерті. Звернутися з проханням про вчинення акту евтаназії повинен особисто пацієнт. Додатково, психолог має перевірити та підтвердити, що хворий у задовільному стані, з якого може добровільно і усвідомлено приймати рішення про відхід із життя. Після цього, медичний консиліум має прийняти рішення, у якому зазначити, що хворий є невиліковним і ніщо не може полегшити його фізичні та психологічні страждання.

 Проаналізувавши зазначені умови можна сказати, що лікар може здійснити евтаназію коли :

1) на момент висловлення прохання пацієнт був повністю або обмежено дієздатним;

2) на момент висловлення прохання пацієнт був правоздатним;

3) на момент висловлення прохання пацієнт був при свідомості і був здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними;

4) прохання було добровільним, добре виваженим і таким, що неодноразово повторювалось;

5) на момент висловлення прохання пацієнт мав справу з нестерпним стійким фізичним чи психічним болем.

Процедура досліджуваної проблеми також чітко простежується у законі.

Зокрема, під час процедури евтаназії обов’язково мають бути присутніми батьки дитини. Зазначене положення є не зовсім чітким, оскільки є варіант, що батьки можуть розійтись у думках щодо підтримки евтаназії їхньої дитини .

До цього, як я вже зазначала, психолог має підтвердити, що хворий в задовільному стані, з якого може добровільно і усвідомлено приймати рішення про відхід із життя. Зазначене правило практично перекриває вчинення акту евтаназії, так як більшість немовлят та підлітків в такому віці страждають важкими психологічними труднощами.

Цікаво, що акт евтаназії щодо неповнолітнього має бути вчинений виключно шляхом застосування до дитини спеціальних медикаментозних засобів. Такого роду набори ще з 2005 р. продають у бельгійських аптеках і їх дозволено купувати лише медичним працівникам-практикам. В той час як закон дозволяє проведення такої процедури лише лікарю.

 Так, у Бельгії було засуджено медичного брата, який маючи паралельно духовний сан, «допоміг» 40 хворим прийняти рішення про здійснення евтаназії, після чого вводив їм смертельну дозу інсуліну. Хоч евтаназія в Бельгії дозволена, оскільки він не був лікарем, його дії вважаються протиправними.

 Висновки. Лідером за кількістю смертельних процедур стає Бельгія.  Так як саме бельгійським законодавцем розроблено та впроваджено у життя чи не найчіткішу систему легального заподіяння смерті невиліковно хворим пацієнтам. Але закон потребує урегулювання деяких питань. І, незважаючи на доволі широке несприйняття досліджуваних вище положень світовою громадськістю, законодавство у цій сфері діє і активно застосовується, у зв’язку з чим потребується подальше дослідження цього Закону, а також вивчення результатів його реалізації .

Також людство повинно поставить особливе завдання перед собою та державою в побудові гуманної цивілізації, допомагаючи дітям і молоді, дорослим і літнім людям у вирішенні своїх повсякденних проблем у реальному світі, та розумінні процесів, що відбуваються у віртуальному світі. Нині ми маємо не тільки  будувати або спільно створювати майбутнє, але й повинні захищати та відстоювати свої права та свободи перед державою. Ми не можемо стояти осторонь, дивлячись на токсичні зміни і навіть критично описувати та інтерпретувати їх. Також ми повинні почати протистояти тому, що є патологічним і руйнівним для зміцнення потенціалу самозахисту наступних поколінь від жорстоких впроваджень.