СТАНОВЛЕННЯ  ПРАВОВОЇ  СВІДОМОСТІ   В  УКРАЇНІ  В  УМОВАХ ТРАНСФОРМАЦІЙНИХ  ПРОЦЕСІВ  СУЧАСНОСТІ

Нинішній етап світового політичного розвитку характеризується наявністю цілої низки специфічних рис, пов’язаних із розвитком інформаційного суспільства, розширенням політичних кордонів, демократизацією і децентралізацією державної влади, інтернаціоналізацією та розвитком міжнародного права. Зазначені якісні перетворення, що кардинальним чином змінюють сутність світової соціально-політичної та економічної системи, безпосередньо позначаються на характері й змісті державно-правової дійсності сучасної України.

Побудова демократичної, соціальної, правової держави і відповідного громадянського суспільства неможлива без підвищення рівня правової свідомості та правової культури всього населення країни.

Ціла низка взаємозалежних та взаємообумовлених трансформаційних процесів, які відбуваються в сучасному світі безпосередньо відбиваються на державно-правовій дійсності України, визначаючи розвиток її соціально-політичної, правової, економічної та культурної сфер життя.

З цих позицій теоретичний розгляд і осмислення понять, структури і видів правосвідомості та правової культури, форм і методів формування у кожної людини цих правових якостей в умовах трансформаційних процесів сучасності слід вважати дуже актуальною проблемою

Але, незважаючи на велику кількість наукових досліджень у даній сфері, на особливу увагу сьогодні заслуговують питання щодо сутності і змісту, темпів та форм трансформаційних процесів у сучасному світі, адже ті проблеми, з якими стикнулася Україна на сучасному етапі її розвитку, виявилися безпосередньо пов’язаними із фундаментальними світовими трансформаційними процесами, що й зумовлює актуальність роботи

 Метою роботи є дослідження основних умов формування правосвідомості в Україні на сучасному етапі та особливостей  її розвитку в умовах процесу трансформації в усіх сферах життя світової спільноти.

Об’єктом роботи є правосвідомість як соціокультурний феномен.

Предметом роботи виступає дослідження правової свідомості українського суспільства в умовах трансформаційних процесів сучасності.

Виходячи з мети дослідження були поставлені наступні завдання: 

*визначити характерні ознаки, види та структуру правосвідомості;

*з’ясувати роль та місце правосвідомості у державотворчому процесі України;

* познайомитися з поняттям «трансформаційні процеси сучасності»;

*визначити рівень впливу трансформаційних процесів сучасності на державно-правову дійсність України;

Поняття «правосвідомість» у філософській та юридичній літературі  й досі трактується по-різному. 

•         В. Ядов  вважає, що  правосвідомість – це “ система правових поглядів соціальних груп ”

•          Г.Остроумов, що це - “ вищий рівень теоретичної свідомості ”

•         Р. Гак  - “ правосвідомість  складається  з правових поглядів, правових норм і правових  відносин ” …     тощо…

Різного роду трактування цього питання свідчать про те, що аналіз правосвідомості як суспільного явища має значні труднощі. 

У сучасній правовій теорії під правосвідомістю зазвичай розуміють сукупність емоцій, почуттів, настанов, ідей, теорій, концепцій, за посередництвом яких відображається правова дійсність, формуються ставлення до права та юридичної практики, ціннісна орієнтація щодо правової поведінки, бачення перспектив і напрями в розвитку правової системи

У СТРУКТУРІ ПРАВОСВІДОМОСТІ  виділяють такі елементи: правова психологія, правова ідеологія, правова поведінка.

Відомі різні ВИДИ ПРАВОСВІДОМОСТІ:

За суб’єктами (носіями) правосвідомості: індивідуальна, групова та суспільна.

За глибиною відображення правової дійсності: повсякденна (емпірична), професійна (практиків-юристів), наукова (теоретична).

ПРОФЕСІЙНА  ПРАВОСВІДОМІСТЬ  визначається сучасними науковцями, як одна з форм правової свідомості, що являє собою сформовану систему правових знань, ідей, поглядів, почуттів, ціннісних орієнтацій, яка визначає цілісний, практично спрямований, нормативно детермінований спосіб сприйняття правової дійсності та зворотного впливу на неї представників юридичних професій 

Професійна правосвідомість під час підготовки правотворчих рішень допомагає уникнути прогалин у праві, недооцінки процедурних і правореалізаційних моментів.

У процесі реалізації права рівень професійної правосвідомості суб’єктів також впливає на якість і повноту втілення в життя приписів юридичних норм.

Не менш важливою на етапі реалізації права є консультативна і правозахисна діяльність юристів.

Великий вплив НА ФОРМУВАННЯ СУСПІЛЬНОЇ ПРАВОСВІДОМОСТІ здійснюють наступні чинники.  

Право. Стабільне законодавство, чіткий механізм його реалізації, високий рівень правової культури впливають на формування правосвідомості громадян найкращим чином.

Політика. Останні дослідження та фактична ситуація  в Україні свідчать про те, що чим менш стабільна політична ситуація, чим більше загроз життю та здоров’ю громадян, тим більше проявів деформацій правосвідомості, зокрема, радикалізму

Економіка. Кризовий стан економічної системи в Україні зумовлює виникнення все нових форм деформації правосвідомості

Релігія. Важливим на етапі розбудови України як європейської держави є те, що протягом двох останніх років відбулося примирення різних конфесій, їх єднання в намаганнях допомогти людям пережити складну ситуацію в державі 

Ціла низка взаємозалежних та взаємообумовлених трансформаційних процесів. 

які відбуваються в сучасному світі, такі як інтенсифікація глобалізації, третя «хвиля» демократизації, а також збільшення значення і підвищення активності наднаціональних організацій та міжнаціональних соціальних рухів безпосередньо відбиваються на державно-правовій дійсності УКРАЇНИ, визначаючи розвиток її соціально-політичної, правової, економічної та культурної сфер життя.

глобальна «хвиля» демократизації - Принцип прав людини і невідворотності міжнародного правосуддя стає сьогодні одним із легітимних підстав обмеження державного суверенітету, глобальної «прозорості» державних кордонів

стрімке зменшення ролі національних держав - І. Лукашук, вважає, що «організації, що діють на постійній основі, довели свою позитивну роль у регулюванні розбіжностей між державами», адже «конфлікти між членами організації виникають значно рідше, аніж конфлікти за участі держав» і «чим у більшій кількості організацій держава бере участь, тим більше виявляються її можливості в урегулюванні цих розбіжностей» . Підвищення впливу міжнародного права на розвиток і зміну внутрішнього права

Зайняття Україною гідного місця у структурі міжнародного політичного процесу вимагає наразі органічного поєднання державної та суспільної активності.

ВИСНОВКИ 

l Формування правової культури і правосвідомості є складовою частиною      заходів формування законослухняного громадянина України.

l Правотворча та правозастосовна діяльність не може бути ефективною без професійної правосвідомості. Різні компоненти сформованої професійної    правосвідомості є необхідною умовою ефективного здійснення юридичної   діяльності  на  всіх  її  етапах.

l Трансформаційні процеси, що відбуваються у сучасному світі, призводять наразі до цілої низки істотних змін у всіх без виключення сферах життя світової спільноти, змінюючи існуючий міжнародний порядок, а також безпосереднім чином відбиваючись на характері та спрямованості трансформаційних процесів в Україні.

 ДЯКУЮ  ЗА  УВАГУ!

Бодзяк Анастасія,

студентка гр. Ю-117

Дитяча евтаназія в контексті права людини на життя.

 Актуалізація. Один із найважливіших і найцінніших серед особистих прав і свобод людини є право на життя, якому відводиться особливе місце – воно є першоосновою правового статусу людини, адже без його реалізації неможливе здійснення всіх інших прав. Практичність та універсальність цього права і його природній характер підкреслюється у міжнародно-правових документах, які визнані більшістю державами світу.

Основний зміст. Захист основних прав та свобод людини і громадянина є первинним завданням кожної демократичної та соціальної держави. Зокрема, в ст.3 Загальної декларації прав людини сказано, що «кожна людина має право на життя, на свободу і особисту недоторканність.» У Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року у ст.2 зазначається, що «право на життя захищається законом і жодна людина не може бути умисно його позбавлена».

Не залишилась осторонь в цьому плані і Бельгія – одна з тих сучасних демократичних країн, яка найбільш активно і навіть «революційно» реагує на виклики сучасності, закріплюючи деякі відповіді на них в Конституції або ж в конституційному законодавстві.

Зокрема, в ст. 23 Конституції Бельгії закріплено, що «Кожен має право на життя та людську гідність», а в статті 22 bis – що «Кожна дитина має право на повагу моральної, фізичної, психічної і сексуальної недоторканності».

 Водночас в березні 2014 р. у Бельгії було введено в дію спеціальний закон, який поряд із дорослою евтаназією, яка була дозволена раніше, дозволив застосування евтаназії до неповнолітніх дітей. Бельгійський король Філіп I підписав його, незважаючи на петицію проти легалізації евтаназії, підписану більш ніж 200 000 осіб із 20 європейських країн, у тому числі 5000 з Бельгії . Закон є поправкою до закону 2002 року про евтаназію дорослих осіб, поширивши свою дію на неповнолітніх дітей. Після цього, Бельгія набула статусу першої держави у світі, яка встановила настільки широкі рамки дозволу у сфері евтаназії.

Така тема безумовно викликає інтерес науковців  в усьому світі. Доступна нам література з проблеми евтаназії і досвід її легалізації в інших країнах характеризує Акопов Віл . Філософському осмисленню евтаназії в умовах сучасного суспільства присвячує своє дослідження Михайло Ткач та ін. Але стосовно Белгії, чи не єдиною публікацією в Україні, в якій відображена тема, яка нас цікавить є наукова стаття  Констянтина Марисюка «Правове регулювання дитячої евтаназії  за законодавством Бельгії» ”.

Станом на цей час евтаназія легалізована у низці держав світу. Але оскільки своєрідним «піонером» в справі легалізації евтаназії, до якої, скоріше за все прийдуть, і інші країни світу, є Бельгія, то ми вирішили зупинитись докладніше на її досвіді правового регулювання цієї надскладної і суперечливої соціальної проблеми.

 Якщо почати з етомології слова “евтаназія”, то на грецькій мові воно означає «хороша смерть». Вперше же поняття “евтаназія” було введене в науковий обіг англійським філософом Ф. Беконом.

 Евтаназія – “хороша, спокійна і легка смерть, без мук і страждань”.

 У наш час науковці та медики розрізняють пасивну та активну евтаназію. Пасивна евтаназія проявляється у тому, що припиняється надання спрямованої на продовження життя медичної допомоги, що прискорює настання природної смерті.

Під активною евтаназією розуміється введення помираючому медичних чи інших препаратів, а також інші дії, що призводять до швидкого і безболісного настання смерті .

 Активна евтаназія може проявлятись у таких формах:

1) “Вбивство з милосердя”. Має місце у тих випадках, коли лікар, бачачи страждання безнадійно хворої особи і будучи не в змозі їх усунути, наприклад, вводить їй надмірну дозу обезболюючого препарату, в результаті чого настає бажана смерть;

2) “Самогубство, асистоване лікарем”. Має місце, коли лікар лише допомагає невиліковно хворій особі припинити життя;

3) “Власне активна евтаназія”. Може відбутися й без допомоги лікаря. Пацієнт сам вмикає прилад, який сприяє йому у настанні легкої та безболісної смерті, начебто сам накладає на себе руки.

За загальним правилом, евтаназія може застосовуватись виключно до осіб, які досягли 18-річного віку.

Згідно «Закону про дитячу евтаназію» , мед. працівники(саме лікарі) мають право припинити життя особам, які не досягли 18-річного віку, якщо з точки зору медицини дитина у безнадійному стані, відчуває постійні і нестерпні страждання, які неможливо полегшити, і які протягом найближчого часу призведуть до смерті. Звернутися з проханням про вчинення акту евтаназії повинен особисто пацієнт. Додатково, психолог має перевірити та підтвердити, що хворий у задовільному стані, з якого може добровільно і усвідомлено приймати рішення про відхід із життя. Після цього, медичний консиліум має прийняти рішення, у якому зазначити, що хворий є невиліковним і ніщо не може полегшити його фізичні та психологічні страждання.

 Проаналізувавши зазначені умови можна сказати, що лікар може здійснити евтаназію коли :

1) на момент висловлення прохання пацієнт був повністю або обмежено дієздатним;

2) на момент висловлення прохання пацієнт був правоздатним;

3) на момент висловлення прохання пацієнт був при свідомості і був здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними;

4) прохання було добровільним, добре виваженим і таким, що неодноразово повторювалось;

5) на момент висловлення прохання пацієнт мав справу з нестерпним стійким фізичним чи психічним болем.

Процедура досліджуваної проблеми також чітко простежується у законі.

Зокрема, під час процедури евтаназії обов’язково мають бути присутніми батьки дитини. Зазначене положення є не зовсім чітким, оскільки є варіант, що батьки можуть розійтись у думках щодо підтримки евтаназії їхньої дитини .

До цього, як я вже зазначала, психолог має підтвердити, що хворий в задовільному стані, з якого може добровільно і усвідомлено приймати рішення про відхід із життя. Зазначене правило практично перекриває вчинення акту евтаназії, так як більшість немовлят та підлітків в такому віці страждають важкими психологічними труднощами.

Цікаво, що акт евтаназії щодо неповнолітнього має бути вчинений виключно шляхом застосування до дитини спеціальних медикаментозних засобів. Такого роду набори ще з 2005 р. продають у бельгійських аптеках і їх дозволено купувати лише медичним працівникам-практикам. В той час як закон дозволяє проведення такої процедури лише лікарю.

 Так, у Бельгії було засуджено медичного брата, який маючи паралельно духовний сан, «допоміг» 40 хворим прийняти рішення про здійснення евтаназії, після чого вводив їм смертельну дозу інсуліну. Хоч евтаназія в Бельгії дозволена, оскільки він не був лікарем, його дії вважаються протиправними.

 Висновки. Лідером за кількістю смертельних процедур стає Бельгія.  Так як саме бельгійським законодавцем розроблено та впроваджено у життя чи не найчіткішу систему легального заподіяння смерті невиліковно хворим пацієнтам. Але закон потребує урегулювання деяких питань. І, незважаючи на доволі широке несприйняття досліджуваних вище положень світовою громадськістю, законодавство у цій сфері діє і активно застосовується, у зв’язку з чим потребується подальше дослідження цього Закону, а також вивчення результатів його реалізації .

Також людство повинно поставить особливе завдання перед собою та державою в побудові гуманної цивілізації, допомагаючи дітям і молоді, дорослим і літнім людям у вирішенні своїх повсякденних проблем у реальному світі, та розумінні процесів, що відбуваються у віртуальному світі. Нині ми маємо не тільки  будувати або спільно створювати майбутнє, але й повинні захищати та відстоювати свої права та свободи перед державою. Ми не можемо стояти осторонь, дивлячись на токсичні зміни і навіть критично описувати та інтерпретувати їх. Також ми повинні почати протистояти тому, що є патологічним і руйнівним для зміцнення потенціалу самозахисту наступних поколінь від жорстоких впроваджень.